Капітан-лейтенант Святослав Шрамченко (1893-1958)

1. Ранні роки С. Шрамченка, визначення його життєвого шляху та воєнна освіта.

(1893-1917-і рр.)



Ранні роки С. Шрамченка, визначення його життєвого шляху та воєнна освіта.

 

(1893-1917-і рр.)

 

Герб роду Шрамченків (мал. В.М. Напиткіна). 

 

Святослав Шрамченко народився 3 травня 1893 року в Баку, де у той час вчителював його батько Олександр Миколайович Шрамченко (1859–1921), відомий культурний діяч та етнограф, збирач фольклорних матеріалів та редактор «Українського Етнографічного Збірника». Родина була великою: крім Святослава, в сім’ї були ще дві доньки: Ольга (1896 р.) та Людмила (1900 р). Шрамченки походили зі старого козацького роду Чернігівщини: як часто любив згадувати Святослав, в його родині зберігалася велика збірка універсалів різних гетьманів, а особливою гордістю був універсал гетьмана Івана Мазепи на призначення полковника Леонтія Шрамченка послом до Туреччини[31, c. 9].  З тих часів родина мала власний герб: «щит: в красном поле серебряная опрокинутая подкова, сопровождаемая сверху серебряною стрелою и снизу свитою веревкою. Нашлемник: три страусовых пера»[13, c. 205].

 

 

У 1903 р. Святослав пішов до першого класу реальної гімназії в Баку (там його батько викладав російську мову). Тоді ж сталася його перша морська подорож за кордон – в іранський порт Ензелі. Як згадував Святослав, ця подорож, а особливо вигляд воєнних кораблів, що стояли в порту, справили на нього велике враження[48, c. 5-6]. Можливо саме тоді вперше виникло у нього бажання стати військовим моряком – як згадував в серпні 1936 р. Святослав, для нього «морская служба была всегда с самых малых лет мечтою»[37, c. 205]. Згодом родина Шрамченків ненадовго переїхала до Холму, де в 1905 –1908  рр. Святослав вчився у III-VI класах Холмської гімназії, через що до цього міста він завжди мав «міцний сантимент»[45, c. 106].

 

 

В 1909 р. родина знову переїхала – до Києва, де Шрамченко скінчив VII-VIII класи 1-ої Київської Гімназії. Станом на 1913 р., як подає «Малороссийский родословник» Модзалевського, Святослав навчається в Київському Університету св. Володимира[15, c. 54]. Загалом, він дістає блискучу освіту  – Святослав володів німецькою, англійською, французькою, італійською, іспанською і польською мовами. В той же час, він «з аматорства» зайнявся розведенням курей, в чому мав великий успіх – в 1913 р. на виставці в Києві за свої здобутки в цій галузі він отримає золоту медаль. Загалом же, у Шрамченків завжди було багато тварин – окрім птаства, яким опікувався Святослав, в період 1907-1918 р. в родинній садибі на Глухівщині (м. Вороніж)[1] жив інший домашній улюбленець – пес ньюфаундлендської породи на кличку Гектор, якого назвали так на згадку про іншого улюбленця родини – великого пса-вовка[46, c. 6-8].

 Святослав Шрамченко - гардемарин російського флоту (фото з вид. Молоде Життя. – 1953. – ч. 2)

 

Деякий час, як пригадувала своячениця С. Шрамченка Лідія Волконська (у дівоцтві Рибнікова), він пропрацював в торгівельному флоті, однак це здається маловірогідним. Подальшу освіту Святослав здобуває на юридичному факультеті Імператорського Університету в Петербурзі та Олександрівській Воєнно-Юридичній академії [1, c. 60]. По завершенню свого навчання (в той момент вже йшла світова війна), Шрамченко потрапляє на службу до гардемаринської роти 2-ого Балтійського флотського екіпажу [44, c. 34]. Святослав пригадував: «…їхав я на службу до фльоти в початку 1 світової війни. По старому українському родинному звичаю в останній момент всі без вийнятку присутні сідають. Гектор спочатку теж сів, але потім підійшов до мене, поклав свою голову мені на коліна і глянувши мені в очі своїми розумними очима, подав мені свою лапу яку я мусів йому стиснути. Потім всі вставали, хрестились на ікони і наставало прощання…»[46, c. 8].

 Фото з вид. Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1939. — Ч. 5.

 

В травні 1916 р. гардемарин Шрамченко для проходження практики мав бути призначений на лінкор «Пересвіт» (тоді знаходився у Владивостоці) однак на своє прохання, він був направлений в Чорноморський Флот на  дредноут «Імператриця Катерина Велика»[38, с. 11]. Моменти своєї служби на цьому кораблі були пізніше описані ним в спогаді «Полундра», присвячені пам'яті його знайомого лейтенанта А. Я. Зубріліна (опубліковані в білоемігрантському часописі «Морской журналъ» № 104 за 1936 р.). Треба відзначити, що це перепризначення врятувало Святославу життя – 3 січня 1917 р. лінійний корабель «Пересвіт» підірвався на німецькій міні перед Порт-Саїдом «Доля не судила загинути на «Пересвіті», як пізніше він згадував[38, с. 11-12]. За час гардемаринської практики він відвідав Трапезунд;  в Севастополі  він також стає свідком вибуху 20 жовтня 1916 р. дредноута «Імператриця Марія»[35, c. 13].

 

5 червня 1917 р. Шрамченко скінчив гардемаринські курси по морській частині в ранзі фельдфебеля 2-ої роти Курсів Гардемарин Флоту. Того ж дня, наказом під № 217 по армії та флоту, за результатами екзамену йому було присвоєно звання мічмана[44, c. 36]. Цікаво було б згадати про долю однокурсників – товаришів С. Шрамченка. Їх очікувала тяжка доля. Щонайменше троє з них загинули в 1917-1919 рр., зокрема був розстріляний 24 червня 1919 р. в Києві лейтенант Сергій Миколайович Дружина, колишній ад’ютант Гетьмана Павла Скоропадського. Кілька десятків інших гардемаринів пройшли через Добровольчу Армію, а після Другої Світової війни були розкидані по цілому світі – від Марокко до США (виясненню долі своїх колишніх однокурсників С. Шрамченко в 1954 р. присвятив статтю в білоемігрантських «Морскіх записках»)[44, c. 40-41].



[1] Письменник і краєзнавець Григорій Трохимович Сірик (1918—2002) описав її в книзі «Вороніж та його околиці» так: «Садиба Шрамів-Шрамченків сягала ширини близько 50 метрів з двоповерховим кам’яним будинком, зверненим на схід. Оскільки тут берег Осоти досить похилий, то й сходи до ґанку Шрамченкового будинку були досить високі, нагадуючи трибуну середньовічних лицарів» (див. Віктор Терлецький. Діячі Північно-Східної Сіверянщини. //«Слово Просвіти» ч. 29, 25-31 липня 2013 р). Сам Шрамченко згадував про цю оселю: «Головний вхід старого стилевого будинку з 4 білими колоннами мав сходи аж із 12 ступенів... на одному зі сволоків червоними буквами було написано: «Создася сей дом Року Божьйого 1826».



Обновлен 20 авг 2014. Создан 19 авг 2014