Капітан-лейтенант Святослав Шрамченко (1893-1958)

3. Життя С. Шрамченка в еміграції - польський період та друга світова війна.

(1921-1944-і рр.)



Життя С. Шрамченка в еміграції - польський період та друга світова війна.

 

(1921-1944-і рр.)  

 

По завершенню громадянської війни, Святослав із десятками тисяч співвітчизників виходить на еміграцію, та одразу поринає у вир громадського життя. В 1921-1922 р. завдяки своєму знанню багатьох мов, він зміг працювати секретарем Французької Місії в Польщі[1, c.60]. Він осідає в м. Ченстохова, де в міжвоєнний період був комендантом місцевої пристані товариства «Ліги Морської та Колоніальної», та був залічений до резерва польського флоту в ранзі капітана. В період з 1924 по 1940 рр. С. Шрамченко був головою Української Громади в Ченстохові. Також, напередодні та в перші роки Другої світової війни Святослав Шрамченко опікувався архівом Уряду УНР у Польщі[19, c. 99]. Знаходимо також його прізвище і серед жертводавців Музею Визвольної Боротьби в Празі[4, c. 5].

 

В міжвоєнний час Шрамченко одружується на Марії Олександрівні Рибніковій (померла в 1991 р.), в цьому шлюбі у них народжується син – Ростислав (нар. 10 квітня 1933, помер в 2002 р. у Філадельфії).

 

Шлюб Шрамченка з Марією Рибніковою (нар. 30.08.1902 р.) було укладено в 1921 р. Крім сина Ростислава, який був наймолодшим у родині, подружжя мало ще двох синів – Ігора (1921 р. н.) та Олега (1926 р. н.). Згідно інформацій про свою родину, яку Святослав Шрамченко надав в одній з автобіографій, двоє його старших синів від 1942 р. прийняли участь у збройній боротьбі УПА проти німців та більшовиків. Станом на 28. 11. 1948 вони рахувалися зниклими безвісті[1].

 

[1] Укладено на підставах автобіографії С. Шрамченка від 28.11.1948, вміщеної у виданні: Биковський Л. З Генеральної Губернії до Вертеґау спомини 1944-1945 – Денвер, Колорадо, 1973, с. 30. (Доповнення сайту від 21 березня 2015 р.)

 

Своячениця Шрамченка, Л. Волконська (Рибнікова) згадувала про свого зятя таке: «Чин офицера и красивый мундир моряка произвели на него неизгладимое впечатление: он всю жизнь придерживался этого вида. В Ромейках Шрамченко носил всегда морскую форму. Чтобы придать ей и себе больше стиля, он никогда не выпускал трубки из рук, если не держал ее во рту слегка попыхивая. Над его белыми штанами и синим блейзером, украшенном всякими нашивками и значками, над этим его «морским» видом у нас в Ромейках слегка, но добродушно, подшучивали. Что касается его украинства, то мы думали, может быть, ошибочно, что оно ему было выгодно: как украинец, он сразу выделился среди других, получил чин капитана и вообще становился на виду. Будучи же русским, незначительным офицером, он затерялся бы в общей их массе, и ничего заметного из себя не представлял бы. В Ченстохове у Шрамченко была хорошая, на эмигрантские условия, квартира и небольшая бухгалтерская служба в одной торговой фирме» (Лидия Волконская. Прощай Россия! Глава 9: Мирное время).

 

В період 1921-1941 рр. С. Шрамченко працював бухгалтером на французькій текстильній фабриці в Ченстохові (“Societe Anonyme de L’Industrie Textile de Paris”)[1].

 

[1] Укладено на підставах автобіографії С. Шрамченка від 28.11.1948, вміщеної у виданні: Биковський Л. З Генеральної Губернії до Вертеґау спомини 1944-1945 – Денвер, Колорадо, 1973, с. 30. (Доповнення сайту від 21 березня 2015 р.)

 

Щодо цієї оцінки Л. Волконською особистості С. Шрамченка, треба де в чому їй заперечити. Шляхетське походження, високий рівень освіти Шрамченка - знання 6 європейських мов (зазначимо, що жоден з 304 генералів та полковників ген-штабу Армії Української Держави не знали такого числа мов), два дипломи вищих юридичних закладів – все це широко відкривало перед С. Шрамченком двері до успішної військової кар’єри, тож наврядше би він просто так загубився в середовищі російського військово-морського офіцерства. Цілком можливо, що «український націоналізм» був вигідний Шрамченкові, але походячи з старої козацької родини, він змалку був вихований в дусі поваги до української історії, тож його світоглядний вибір є вповні очевидним. Його українські переконання, тим не менш, не заважали йому успішно співпрацювати з рядом білоемігрантських військово-морських видань: крім вже згадуваного спогаду «Полундра» («Морской журналъ» № 104 за 1936 р.)  відомі також його статті «Первый призъ»[1] (Морской журналъ» № 67 за 1933 р.) та «Гардемарины флота» («Морскіе записки» — Vol. XII, № 1, 1954 р.). Правдоподібно, обсяги російськомовної творчості С. Шрамченка були ще більшими. Слід також зазначити, що «Морской журналъ» постійно анонсував вихід статей Шрамченка в україномовній пресі, хоча їх зміст одного разу таки піддався критиці одним занадто проросійськи настроєним мічманом[2].

 

Взагалі, в міжвоєнний період С. Шрамченко в першу чергу самореалізувався саме як воєнно-морський історик. В період з 1918 по 1957 рр. він написав до 200 різних військово-морських розвідок в українській (журнали «Табор», «За Державність», «Літопис Червоної Калини» та ін.; щонайменше 47 з них, присвячених власне українському флотові, було опубліковано в українській пресі до 1938 р.[2,c.21-23]) та іноземній пресі, зокрема він був співробітником французького довідника «Ле Флот де комба».

 

В 1928 році, з ініціативи С. Шрамченка день 29 квітня, на згадку про події 1918 р. було проголошено святом Українського моря. Цей день в 1928-1939 pp.  урочисто святковано щороку на Західньо-Українських землях і майже по всіх осередках української еміграції в Європі і Азії. За часів німецької окупації 1939-1941 pp. цей день святковано на Холмщині, Лемківщині, почасти в Галичині і по українських осередках Генерал-Губернаторства, також деінде на Волині. Українська еміграція по таборах ДіПі в Німеччині від 1945 року не оминала цього свята серед інших наших національних свят, гідно відзначаючи його. Пізніше свято відзначалося в США і в Канаді по різних українських осередках [47, с.2].

 

В 1930-1935 рр. С. Шрамченко співробітничає з авторами та видавцями Української Загальної Енциклопедії,  де він дописує кілька статей на воєнно-морську тематику. Так само він є автором морського розділу «Історії Українського Війська» під ред. І. Крип’якевича, яка вийшла 12-тисячним накладом в жовтні 1935 р. - вересні 1936 р. Крім цього, відомо, що Шрамченко запрошувався і на радіопередачі[1,c. 60].

 

Популяризація С. Шрамченком та іншими моряками вітчизняної військово-морської історії не була марною, знаходячи все більше цікавості серед українців. Так, 21 травня 1936 р. у Львові, в «Театрі Ріжнородностей» відбулась урочиста свято-академія на честь «Дня Українського Моря». На святі мав бути присутнім капітан-лейтенант Святослав Шрамченко з рефератом, однак він не зміг приїхати з Ченстохови. Це було перше свято такого роду, уладжене у Львові[25, с. 2].

 

Складно збагнути весь об’єм багатогранної громадської діяльності С. Шрамченка. Він активно займається українською філателістикою: мав найбільшу в світі збірку марок України (16 000 екземплярів). До початку війни у 1939 році він опублікував понад 100 публікацій 8-ма мовами у 23-х переважно філателістичних журналах 13-ти країн Європи і Азії (навіть в китайському та маньчжурському часописах). Цей аспект діяльності С. Шрамченка достойний окремих досліджень.

 

Як військовий та громадський діяч С. Шрамченко за своє життя здобув 6 нагород та відзнак різних країн: України, Росії, Франції, Польщі (золота відзнака Ліги Морської та Колоніальної). Українськими нагородами Святослава були: Хрест Симона Петлюри ч. 193[28, c.295] та Хрест Комбатанта.

 

Влітку 1939 р. над світом почали згущуватися хмари нової світової війни. С. Шрамченко про цей період життя згадує в своєму спогаді «Початок війни 1939 року», надрукованому в 1955 рр. одному з випусків часопису «Літопис Волині»[45, c. 106]. 9 серпня 1939 р. він виїхав на щорічну відпустку з Ченстохови до дружини, яка перебувала разом з сином в маєтку матері під Сарнами. По дорозі, як він пригадує, відвідав Варшаву, де був запрошений до Українського Наукового Інституту на виклад одного з професорів Варшавського Університету «на тему загальної політичної ситуації і слабості Німеччини». В потязі Варшава-Сарни Шрамченко розбалакався з двома польськими поручниками і капітаном, які так само були переконані в швидкій перемозі Польщі в разі війни. Минаючи Холм та Ковель, потяг зупинився на ст. Антонівка – передмістя Сарн (поблизу Ромейок).

 

В час своєї подорожі Шрамченко стає свідком відкритих переслідувань поляками всього українського в цьому краї: в місцевості віднедавна запанував жорсткий поліцейський режим з арештами та побиттям українців при кожній нагоді. Місцеві жителі обмінювались чутками, «що ляхи будуть відбирати і руйнувати церкви у нас як на Холмщині», тоді ж вийшло урядове розпорядження про заборону української преси. Згадував Шрамченко і про мобілізацію коней та возів до польської армії – і знову від знущання і надужиття поляків потерпало українське селянство, в яких майже за безцінь відбиралися засоби праці… 30 серпня 1939 р. було одержано наказ про загальну мобілізацію. Того ж вечора він відбув в Ченстохову, де ненадовго повернувся до попередньої праці як голова місцевої громади. Так закінчилась остання передвоєнна відпустка С. Шрамченка[45, c.106-109].

 

Вже незабаром Польща опиняється окупованою німецькими військами. Українське життя в Польші, до того переслідуване, в окупованій країні почало організовуватись заново. В 1940 р. Святослав Шрамченко стає членом  Президії Головної Ради Українського Центрального Комітету в Польщі. В період з 1 червня 1940 р. по 1944 р. С. Шрамченко очолює Український Допомоговий Комітет в м. Холм[1, c. 60]. Цей комітет об’єднував зусилля українців Холмщини в організації українських освіти, культури, свят, та і взагалі економічного життя краю. Саме в цей же час від українського уряду Шрамченко підвищується до ранги капітан-лейтенанта. Наразі бракує точної інформації щодо цього відзначення, але саме з таким званням від цього часу і до кінця свого життя Шрамченко починає фігурувати в пресі.

 

Отже, С. Шрамченко знову отримав можливість спробувати свої сили як організатор громадського життя. В першу чергу, це було пов’язано з організацією масових відзначень різних дат з української історії, про що збереглося велике число повідомлень у пресі. Так, 29 квітня 1940 р. в Сяноці заходами місцевої «Просвіти» відбулося «Свято Українського Моря», зі співами, рецитаціями, інсценізаціями. Свято відкривав капітан-лейтенант Святослав Шрамченко[9, с.2]. 5 травня 1940 р. аналогічне свято відбулося у Кракові, де українська громада відзначила Свято Українського Моря.  Зал був переповнений молоддю і старшинами. «Незвичайно цікаво і живо» в той вечір ділився власними спогадами капітан-лейтенант Святослав Шрамченко[17, с. 2]. 1 листопада 1940 р. в Ченстохові відбулося Листопадове Свято. Свято розпочав капітан-лейтенант Святослав Шрамченко, після чого піднесено український прапор зі співом українського гімну. Програма складалася з святкових вправ українських спортсменів[5, с.2].

 

Вдало було організовано в 1941 році на Холмщині Шевченківські свята. В цьому була і пряма заслуга С. Шрамченка. 9 березня 1941 р. у селі Верещі силами місцевих учителів та шкільної молоді відбулося Шевченківське свято. Серед присутніх був капітан-лейтенант Святослав Шрамченко[49, с. 3]. Через 3 тижні, 30 березня 1941 р. в Холмі відбулась святкова академія в честь пам’яті про Тараса Шевченка. Академію відкрив капітан-лейтенант Святослав Шрамченко, серед інших промов про творчість Шевченка, зачитав свій реферат архієпископ Іларіон[49, с. 3]. 6 квітня 1941 р. гімназійною молоддю Холма улаштовано Шевченківське свято і концерт. Серед присутніх, як і в минулий раз, були архієпископ Іларіон та  капітан-лейтенант Святослав Шрамченко[49, с. 3].

 

Не залишав С. Шрамченко і свого старого захоплення – філателії. 20 квітня 1941 р. спільно з художником Василем Штулем ним видано в Холмі серію українських марок для поштових цілей. На марках зображалися численні пам’ятки Холмщини, а серед іншої тематики марок, на одній з них капітан-лейтенант С. Шрамченко зобразив себе – як голову УДК в Холмі[14, c. 83].  Слід зазначити, що німецькою окупаційною адміністрацією марки заборонено до поштового вжитку. Їхня середня колекційна вартість нині сягає 100-150 євро.

 

21 червня 1941 р. о 10 год. вечора капітан-лейтенант Святослав Шрамченко таємно поінформований німецькою командою Холму, що наступного дня о 4 год. ранку почнуться бойові дії проти СРСР. Про ці та інші події початку війни він згадує в іншому своєму спогаді, опублікованому в часописі «Америка» в 1953 р. Наступного дня Шрамченко вже виступив з промовою до 1500  полонених РСЧА, які були захоплені вже в перший день війни. Як він пригадував, серед них знайшлася велика кількість таких, «що якби їм повернули зброю, то вони б пійшли визволяти далі свій рідний край[26, c. 152-153].

 

В другій половині 1941 р. Холмський Допомоговий Комітет став єдиною місцевою організацією, яка опікалася долею радянських військовополонених, табір яких знаходився тут же, в Холмі. При цьому було організовано збір продуктів від українських селян з навколишніх сіл та теплих речей від українських мешканців Холма. Відомо, що в архівах зберігається лист на Волинь, датований жовтнем 1941 р., за підписом С. Шрамченка, в якому він намагається скоординувати діяльність тамтешніх організацій стосовно допомоги полоненим.

 

Інформації про діяльність С. Шрамченка впродовж наступних трьох років гостро бракує. Наразі чи не єдиною відомою звісткою за цей період є спогад адвоката Д. Богачевського про те, що на початку 1944 р. в Любачеві відбулося відзначення крайсгауптмана Герхарда Гагера (великого симпатика українців) Хрестом Симона Петлюри і банкет з цього приводу, де серед присутніх знаходився Шрамченко[3, c.138-139].

 

21 липня 1944 р. Шрамченко залишив м. Холм та переїхав до м. Криниця, а вже звідти – до Німеччини, де був направлений на роботи. В подальшому перебував в містах Штрасгоф, Вільгельмсхаген, Фюрстенвальде. В останньому місті він до 5 лютого 1945 р. працював перекладачем. Переїхав до Веймара, де 9 лютого 1945 р. був поранений під час авіанальоту. Від’їхав до Ерфурту, де залишався до приходу американських військ[1].

 

[1] Укладено на підставах автобіографії С. Шрамченка від 28.11.1948, вміщеної у виданні: Биковський Л. З Генеральної Губернії до Вертеґау спомини 1944-1945 – Денвер, Колорадо, 1973, с. 30. (Доповнення сайту від 21 березня 2015 р.)

 


[1] Стаття присвячена захопленню 3 серпня 1914 р. російського пароплава «Рязань» німецьким крейсером «Емден». Пароплав був перетворений на допоміжний крейсер «Корморан».

[2] В одному з номерів «Морского журнала» був розміщений критичний відгук мічмана П. Репіна під назвою «Несколько слов о самостийниках», де він розкритикував дві статті: ген. В. Савченка-Більського та С. Шрамченка.

 



Обновлен 21 мар 2015. Создан 19 авг 2014