Капітан-лейтенант Святослав Шрамченко (1893-1958)

4. Життя С. Шрамченка в добу "ДіПі", та в Америці.

(1945-1958-і рр.)



Життя С. Шрамченка в добу "ДіПі", та в Америці.

 

(1945-1958-і рр.)

 

С. Шрамченко (другий зліва) серед адміністраторів одного з таборів біженців, 17.V.1948. (фото з видання: Тинченко Я. Військово-морські сили України. 1917-1921: науково-популярне видання. - К.: Темпора, 2012.)Пізніше, в 1945-1950 рр. Шрамченко був головою УДК в Ерфурті та організатором і керівником таборів українських біженців  в Ерфурті, Гейдельберзі, Мангеймі та Ельвангені. Відомо, що в ельвангенському таборі він займав посаду урядовця з працевлаштування – «Employment Officer of the IRO Ukrainian Camp WG 222». Загалом, цей етап його біографії наразі ще чекає належного  опрацювання…

 

В 1945 р., з Ерфурту, де Шрамченко став головою місцевого Українського Допоміжного Комітету (опікувався 3100 місцевими українцями) американськими військовими властями був переміщений до Гейдельбергу, а звідти – до Маннгейму. В 1946 р. очолює Маннгеймський табір, де зібралося 4500 українців-біженців. 16 лютого переведений до Ельвангену для організації та управління тамтешнім табором біженців (3300 українців). З 10 червня 1946 р. на посаді як інспектор Адміністрації Об'єднаних Націй для допомоги і відбудови (UNRRA) в таборі 709, Ельванген. З 1 червня 1947 до 1 жовтня 1948 рр. голова табору Ельванген (табором на той час опікувалася IRO - International Refugee Organization, Міжнародна Організація в справах біженців). Таким чином, Шрамченко 3 роки працював в організаціях UNRRA та IRO[1].

 

[1] Укладено на підставах автобіографії С. Шрамченка від 28.11.1948, вміщеної у виданні: Биковський Л. З Генеральної Губернії до Вертеґау спомини 1944-1945 – Денвер, Колорадо, 1973, с. 30. (Доповнення сайту від 21 березня 2015 р.)  

 

В 1950-ому році Шрамченко з родиною знову переїздить – до США, де постійно до своєї смерті мешкав у Філадельфії. Численне листування, що збереглося, дозволяє встановити 3 адреси С. Шрамченка, за якими він мешкав у Філадельфії:

 

  • 1321 N. Marshall St. Philadelphia 22, PA. (з 1950 р. по літо1952 р.)                                                               
  • 1514 N. 8th. ST. Philadelphia 22, PA., U.S.A. (пр. з червня 1952 р. по листопад 1955 р.)                                                                                                                         
  • 1437  N. FRANKLIN ST. Philadelphia 22, PA., U.S.A. (з листопада 1955 р. до 1958 р.; являє собою вузький блакитний трьох-поверховий будиночок 1915 р. будови, стоїть і нині).

Останнє помешкання Святослава Шрамченка за адресою 1437 N Franklin St, Philadelphia (крайній зліва сірий будинок з блакитними віконцями).

В Америці Святослав стає членом Українського Національного Союзу, Об’єднання Бувших Вояків-Українців Америки. Відомо, що йому одразу було запропоновано службу в американському флоті в ранзі капітана[21, с. 1]. Як і раніше, активно приймає участь в громадському житті, друкується в цілому ряді видань. Постать С. Шрамченка, який часто з’являвся на святах і заходах в своєму старому, 40-річному українському морському мундирі завжди притягала до себе увагу преси і громадянства. Завдяки такій увазі ми маємо змогу скласти певну уяву про життя та діяльність С. Шрамченка в Америці.

 

 

Так, 22 січня 1953 р. в приміщенні Філадельфійської опери відбулося свято Самостійності і Соборності. Воно складалося з трьох частин: академії, маніфестації, промов і концерту. Свято організував місцевий відділ Українського Конгресового Комітету. Серед присутніх, як повідомляла газета «Свобода» – «ветерани американської і української армій, перші в своїх уніформах і з американським прапором, другі в цивільному і з українським прапором. Проте, і між українськими ветеранами був один однострій – це капітан-лейтенант української фльоти Святослав Шрамченко»[24, с. 3].

 

 Святослав Шрамченко біля першого прапору українських ВМС, який він зберігав впродовж 40 років, 1950-ті рр. (фото з видання: Тинченко Я. Військово-морські сили України. 1917-1921: науково-популярне видання. - К.: Темпора, 2012.)

10 квітня 1953 р. С. Шрамченко серед інших тримав промову в залі Православного Клубу на Джермантавн Евеню в Філадельфії, де відбулося традиційне свячене[1] за участі митрополита УПЦ Іоанна Теодоровича. Промовці «торкнулися небезпеки комунізму, а також справи наших залишенців в Європі»[22, c. 3]. 3 травня 1953 р. у Філадельфії відбулась академія на честь «Свята Українського Моря», влаштована організацією ОДУМ[47, с. 2]. Головна доповідь виголошена капітан-лейтенантом С. Шрамченком, якому в цей день виповнилося 60 років. Свято вшанували своєю присутністю представники УКК, ЗУАДК, ОбВУА та ін.[20, c. 4]. Так продовжило своє життя на американській землі вже традиційне для багатьох українців свято.

 

 

Цього ж року у Вінніпезі видавництвом «Клуб приятелів української книжки» було випущено друге доповнене видання «Історії Українського Війська», де серед інших опубліковано розділ капітан-лейтенанта С. Шрамченка «Українська воєнна фльота 1919-1920 рр», що значно доповнював попередню працю автора.

Одне з останніх фото - Святослав Шрамченко в українській військово-морській формі поруч зі своїм останнім "кораблем" - автомобілем "Крайслер", 1957 р. (фото з видання: Тинченко Я. Військово-морські сили України. 1917-1921

 

В 1954 р. капітан-лейтенант С. Шрамченко стає членом Українського Національного Музею Каленика Лисюка в Онтаріо (Каліфорнія)[18, c.28]. Наступного року він передав до Українського Національного Музею в Онтаріо реконструйований ним військово-морський прапор України (помилково вважається оригіналом,  де знаходиться власне оригінал, який Шрамченко переховував у себе до кінця свого життя – досі невідомо) та ряд цінних історичних речей.  В серпні 1958 р. відбулася злука українських музеїв в Онтаріо та Чикаго. Український військово-морський прапор та інші військово-морські експонати було передано Українському національному музею в Чикаго. На сьогоднішній день крім вказаної реконструції прапору, в музеї зберігаються військовий морський плащ, погони, два кортики, дві безкозирки, ґудзики, відзнаки та ряд документів.

 Святослав Шрамченко на початку 1950-тих рр. (фото з видання: Книга мистців і діячів української культури, 1954 р.)

 

Одна з останніх прижиттєвих згадок С. Шрамченка у пресі дає нам докладний і яскравий словесний портрет цього діяча. Журналіст «Свободи» Олег Лисяк, у своїй статті присвяченій 40 річчю з дня 29 квітня 1918 р., так описав його: «…коли ви йтимете вулицями Сьомою або Френклина у Філадельфії, ви легко матимете шансу стрінути немолоду вже людину із срібною але густою чуприною, живими рухами і відкритим поглядом. Ця людина звичайно одягнена, в цій порі, коли я її останньо бачив, себто у передвесняний час, у темноблакитний габардиновий плащ «тренчкот», завжди тримає в роті грубу сигару, або й стару, потемнілу від років люльку…старший пан це людина привітна, він охотно пристане і, відповівши на ваше питання, розмовлятиме про філателістку…про комбатантські справи, про часи його молодости – а коли ви є його добрим знайомим і він вас трохи полюбив – він розповість вам про день, що його 40-ва річниця припадає якраз в цьому часі – про день 29 квітня 1918 року…Старший пан мандрує далі в свою дорогу по Френклин Стріт серед цегляних домиків філадельфійського «давнтавну», але його ясні очі не бачать ні сміття на вулицях, ні муринських дітваків, що забігають під ноги, його вуха не чують гудків авт., що нетерпеливляться на перехрестях, переспішуючи одне одного…Він йде у свою дорогу і йому здається, що це власне ЦЕЙ квітень – 40 років тому…»[12, с. 2].

 

 

С. Шрамченко несподівано для всіх помер у вівторок 24 червня 1958 р., через раптовий серцевий напад.  Люди, що знали капітан-лейтенанта Святослава Шрамченка при житті, казали, що той був «не лише заслуженим комбатантом, не лише автором-спеціалістом різних праць з ділянки морського воєнного діла, але теж надзвичайно товариською, високоморальною і громадською одиницею. Він ніколи не клав ніякої уваги на партійні різниці, він завжди старався підтримувати ті моменти, підкреслюючи все те, що нас українців об’єднує в боротьбі за нашу державність...»[27, с. 3].

 

 Могила Святослава Шрамченка на цвинтарі Саут Баунд Брук.

Йому було лише 65 років. Ще за свого життя С. Шрамченкові судилося перетворитися на легенду.  Знавець багатьох мов, воєнний моряк трьох флотів, невтомний громадський діяч і організатор, визначний воєнно-морський історик та філателіст – таким був капітан-лейтенант С. Шрамченко. Місцем його вічного спочинку стало православне кладовище Саут-Баунд-Брук, де його могила знаходиться і сьогодні. Там же спочиває і його товариш по зброї – старший лейтенант Василь Пилишенко, останній ветеран флоту УНР, померлий 1989 р.



[1] Свячене і посвячене - страви, освячені у свято Воскресіння Христового; розм. свяченина  (див. Словник церковно-обрядової термінології. - Львів; Свічадо. 2001.)



Обновлен 21 мар 2015. Создан 19 авг 2014